Ненавиджу себе, що так кохаю

Ненавиджу себе, що так кохаю.
Ненавиджу за те, що я роблю.
Що часами в подушку ридаю.
Що ночами я майже не сплю.
 
Твої теплі, великі долоні
Я згадаю й ві тьмі пригорнусь.
Може ще я колись запитаю:
"Ти втікаєш?" І міцно прижмусь.
 
Хто ти є і чому я страждаю?
Погляд й усмішку бачу лиш в снах.
Мабуть сильно тебе я кохаю,
Подих твій на устах я ловлю.
 
Ні багатства, ні квітів не треба,
Лиш би тільки був поряд завжди.
Це ти моя більша потреба!
Немає сильнішой нужди.