Через дерева чути з моря вітер

Через дерева чути з моря вітер,
З чужого тепер не нашого Криму.
Об камінці вітер море бив,
Так протестував він і гинув.

Ловили капельки дощу діти,
Та збирали вранці чорний мак у квітах,
Та не знали, що цей мак більше не їхній.
Не зважаючи на дорослих, вони продовжували радіти.

Збирали мак, в той час коли гинули люди,
Не винні, змучені не правдою, які жили в зраді.
За що? Навіщо пішли під вистріли рушниці?
Навкруги ростуть малі ще ж ваші діти.

Маленькі очі вже дивилися з надією вижити,
А батька й мати вже нема - загинули.
Ось так через дерева було чути чужий вітер,
Проходячи через тіло він здавався рідним та невимушеним.