Рідний-чужий

Ти так близько, мій далекий, - рукою подати,
в мріях не приходь до мене - ніч не буду спати.
Обіцяєш світлу долю, спеку поцілунків
не скувати тільки волю сріблом подарунків.

Де ти, рідний? - Не озвешся мерехтінням ночі.
Я ж хотіла лиш заглянуть у блакитні очі.
Ваблять так слова чарівні, як омана Феба,
і мов на вогонь метелик, я лечу до тебе.

Ти мовчиш... Уже півроку місцяне знаходжу, 
щоб тебе забути, милий, в'яну, наче рожа.
Не прийшов, не дав почути голосу дзвінкого.
Як мені тепер забути рідного-чужого?