без назви

Проблема вічна - де ж кохання,
Де сльози щастя,  де страждання.
Чому не відчувається той трепіт,
Коли торкаюся до тебе й чую шепіт.
    Нема, пройшло, кудись втекло,
    І зникло в напрямку- нікуди.
    Неначе роса в сонце утекло,
    Так ніби ми з тобой не люди.
Так гірко в серці й на душі,
Неначе кішечка шкребоче.
Порозбігалися думки як миші,
Та віритись ніяк не хоче.
    А що ж робити, як знайти,
    Нам вихід з прірви недовіри?
    Як щось на серці розкажи,
    Розкажи правду, я повірю.
А ти скажи чи сам ти так,
Стараєшся як я, все зберегти.
Та ні ти ж розказав, що одинак,
Тож краще вовку десь на волю утекти...
    Пробач, та краще йди, тікай,
    Мене забудь і викини із серця.
    Бо волі біля мене не чекай,
    Розлючена й гірка як перець.
Я більш не може обіцять,
Що буду лиш твоєю ввіки.
Й не треба більше мені тицять,
Що я фарбую свої віки...
    Розбіжемось у різні світи,
    Розійдемось, забудем все.
    Не будем більше так летіти,
    Не буде більш нічого, все...