Струм
Холодні телефонні,
пусті вуличні,
довгі телесні,
без зупину нависають наді мною
та усім заклопотаним містом
наповнюючись змістом
коливання всіх слів та бажань
ці дроти дратітливі
відчувають в собі таку
надприрордну музику
нотним станом
нотною грамотою
нотами не тими що завше
лякають мене
обгортуючи без зупину
між вдарами сердця об ребра
між вдарами сердця по клітці
Власного орагнізму
і ця надприродність
викликає бажання тікати
Біжи бо ніхто не біжить
кричи в порожнечу бетонних бутонів
Біжи, Лола, біжи!
А Лоли немає
Всі глаголи втрачають семантику
Сни мантри дзен та гашиш
ніколи не відмовлять тобі
але дроти на транспорті
грають в твоїй голові
індустріальну симфонію міста
і ти зрікаєшся знову
свого власного відображення
У вигляді деструктиризованих поштовхів
водяних кілець якоїсь забутої калюжи
І там було твое обличчя
але птахи що впали в неї
мовчать так само безбожно
Мов кимось забута скрипка
мов нотний стан
нотна грамота
Ноти що ніколи не будуть більше літати
в навушниках якоїсь безтурботної живої людини
Коли вона слухатиме
як десь опівночі над померлим містом
мовчки дрижатимуть
мовчазні дроти
Холодні телефонні,
пусті вуличні,
довгі телесні,
********************
Спокутуй нагрішане в чреві усіх церков
І одягаючи одяг що ладаном віщим пропах
Вимкни всі болі звільняючись від оков
Боючись нечисті що притаїлась в углах
Армії демонів - песики на повідці
Голосно гаркають, слина тече із бриль
Кожен із нас Торквємада своїй самоті
Гонить до гріховних помислів гній повій
Шаленим бути і різати небо склом
Не сподіваючись там віднайти сонця шар
Навіть здається що в мене якийсь синдром
Якийсь невиліковний чи темний дар
Я можу бачити тих хто веде нас в шляхи
І хто дозволяє в легенях тримати пар
Хтось з неба дригає нами немов ляльками.
По суті, шкіра єдине що ми вибиваємо самі
Спокутуй нагрішане мий свою карму віками
Наше життя це вистава. І ролі. Усі. Поголовно. Німі!
********************
Ми повёязані з тобою нитками по тілу усьому
Вони простираються містом і люди нічого не бачать крізь них
Постійно турбують нас: впевненно чи випадково
Знов перечіпляючись чи додаючи своїх
І ці нитки хоч і повільно але зростають
Подовжуючись до небес
Ось до нас ближче вони я титанові троси
Деякі друзі канати несуть вперевіс
Мешканці міста, ті що нам в цей час не знайомі
Бачать лише павутиння веселковий цвіт
Охороняючи власні ниткові здобудки
Інколи ріжучи ті що вже сипляться на схилі літ
Ми із тобою своє бережемо кохання
Шовком і льоном ми їх у ночі оплітем
І продіваючи крізь вушко голки так ніжно
Нові зачатки вузлів - як крізь себе пройдем
Нехай це буде і днем і вночі під зливи
Мовчки кричати будем бо дрижать нитки
Небо замовить веселку, її мотиви
Дали їй в чудовий весільний той рай нам з тобою квитки
***************************
Млин обертається, млин переломлює вічність
Стічним водоймищем в недри мінливо стіка
Лялька-казкар казку-сон мені знову нашиптує
Легко торкнеться і в постіль як в ніч утіка
Карти Таро переломлюють дійсність щоденно
Наче щоденник, бухгалтерський облік, гроссбух
Духи задушать мене мимоволі...
"Nur eine Laterne etwas in mir durch die Vergangenheit sucht"
Хтось замовкає під пресом чужицької мови
Та все що ти мовиш буде вкладете на вівтар
Карти Таро провокують в мені знов неспокій
Й казку про створення світу від пекла до хмар
Там де мовчить різносортна пуста холоднеча
Наче одвічна. Віч-на-віч. Я й лялька-казкар
Мов мені лялько в моє деструктивне сумління
В кров бийся в стінах лишаючи свій силует
Твій свят так тихо ховає у грунті новини
І вимальовує в тінях безсоння портрет
Лялька-казкар оберег від поганої сили
Чорної магії де нагромаджений люд
Дощ упаде і життя оберне мене болем
Пальці у шлунок відправлять весь зміст конвалют
-*********************
***
Безодня простору й тихі безбарвні ночі
Відлуння шепіту в ледь почорнілих губах
Ховайся наче примара в пустелі спокою
Тримаючи прапор весь білий як захист
Від війн в головах
Спокутуй гріхи своїх пращурів лиш молитовно
До поки не змиється попіл на білих руках
Допоки волосся твоє не зрікаючись сонця
В одну ніч у повні вкраде собі зблідлий той цвіт
Мов соняшник що пропускає останній промінь
І мовчки відчує на собі нічний та холонучий гніт
Тримаємось разом, заплющемо очі єднаючись
Щоб не побачить як з дротом єднається дріт
Ти кажеш що сонце не зійде в ночі полум'яно
Торкаючись кожного, вкравши сновид на льоту?
Дивись: за вікном вже зростає нове поклоіння
У вигляді попелу, смерті і вибух що лине
Неначе той вітер до вух
Лише тоді вийде нарешті відчути на тілі
Як вранішнє сонце зігріє і шкріу і дух
Тримайся за мене, до нас хвиля ця вибухова
Не дійде, і добре побачити що ми тут разом, удвох
Душу продавши, забувши про бога канони
Хтось все ж наважився виконати ось цей крок
І виллється чорний дощ на оновлену землю
Бери парасольку, щоб образ весільний не змок
*****************
***
Ти божевільна бо досі п'єш зорі ранкові
з моїх філіжанок
Впускаючи ніч посивілу
Як дим випаровуюсь я крізь маленьку кватирку
І дмухаю в вогнище розуму що є сили
А ти божеволієш в цьому квадраті де небо
Яке вже півроку тебе під собою не бачить
Як показали усі попередні тести
Там просто щось йокнуло
І довго вже не контачить
Я йду до лікаря доброго дня побажати
Він (бо вже звик) одягае на мене сорочку
Ліки встромляе голками, б'є мене током
А потім каже знервовано: "М-да, голубчик..."
Я вже не знаю що саме він хтів сказати
Поперемінно їм стіни чи безпорадно ллю слину
Бачу істот що були ще до створення світу
І в перебиті глибини свідомості лину
Я не тримаю в собі всі емоції з болем
Координуючи всіх своїх янголів вірно
Мене не мучить нічого окрім питання
Чи ти існуєш якщо ти така божевільна?
пусті вуличні,
довгі телесні,
без зупину нависають наді мною
та усім заклопотаним містом
наповнюючись змістом
коливання всіх слів та бажань
ці дроти дратітливі
відчувають в собі таку
надприрордну музику
нотним станом
нотною грамотою
нотами не тими що завше
лякають мене
обгортуючи без зупину
між вдарами сердця об ребра
між вдарами сердця по клітці
Власного орагнізму
і ця надприродність
викликає бажання тікати
Біжи бо ніхто не біжить
кричи в порожнечу бетонних бутонів
Біжи, Лола, біжи!
А Лоли немає
Всі глаголи втрачають семантику
Сни мантри дзен та гашиш
ніколи не відмовлять тобі
але дроти на транспорті
грають в твоїй голові
індустріальну симфонію міста
і ти зрікаєшся знову
свого власного відображення
У вигляді деструктиризованих поштовхів
водяних кілець якоїсь забутої калюжи
І там було твое обличчя
але птахи що впали в неї
мовчать так само безбожно
Мов кимось забута скрипка
мов нотний стан
нотна грамота
Ноти що ніколи не будуть більше літати
в навушниках якоїсь безтурботної живої людини
Коли вона слухатиме
як десь опівночі над померлим містом
мовчки дрижатимуть
мовчазні дроти
Холодні телефонні,
пусті вуличні,
довгі телесні,
********************
Спокутуй нагрішане в чреві усіх церков
І одягаючи одяг що ладаном віщим пропах
Вимкни всі болі звільняючись від оков
Боючись нечисті що притаїлась в углах
Армії демонів - песики на повідці
Голосно гаркають, слина тече із бриль
Кожен із нас Торквємада своїй самоті
Гонить до гріховних помислів гній повій
Шаленим бути і різати небо склом
Не сподіваючись там віднайти сонця шар
Навіть здається що в мене якийсь синдром
Якийсь невиліковний чи темний дар
Я можу бачити тих хто веде нас в шляхи
І хто дозволяє в легенях тримати пар
Хтось з неба дригає нами немов ляльками.
По суті, шкіра єдине що ми вибиваємо самі
Спокутуй нагрішане мий свою карму віками
Наше життя це вистава. І ролі. Усі. Поголовно. Німі!
********************
Ми повёязані з тобою нитками по тілу усьому
Вони простираються містом і люди нічого не бачать крізь них
Постійно турбують нас: впевненно чи випадково
Знов перечіпляючись чи додаючи своїх
І ці нитки хоч і повільно але зростають
Подовжуючись до небес
Ось до нас ближче вони я титанові троси
Деякі друзі канати несуть вперевіс
Мешканці міста, ті що нам в цей час не знайомі
Бачать лише павутиння веселковий цвіт
Охороняючи власні ниткові здобудки
Інколи ріжучи ті що вже сипляться на схилі літ
Ми із тобою своє бережемо кохання
Шовком і льоном ми їх у ночі оплітем
І продіваючи крізь вушко голки так ніжно
Нові зачатки вузлів - як крізь себе пройдем
Нехай це буде і днем і вночі під зливи
Мовчки кричати будем бо дрижать нитки
Небо замовить веселку, її мотиви
Дали їй в чудовий весільний той рай нам з тобою квитки
***************************
Млин обертається, млин переломлює вічність
Стічним водоймищем в недри мінливо стіка
Лялька-казкар казку-сон мені знову нашиптує
Легко торкнеться і в постіль як в ніч утіка
Карти Таро переломлюють дійсність щоденно
Наче щоденник, бухгалтерський облік, гроссбух
Духи задушать мене мимоволі...
"Nur eine Laterne etwas in mir durch die Vergangenheit sucht"
Хтось замовкає під пресом чужицької мови
Та все що ти мовиш буде вкладете на вівтар
Карти Таро провокують в мені знов неспокій
Й казку про створення світу від пекла до хмар
Там де мовчить різносортна пуста холоднеча
Наче одвічна. Віч-на-віч. Я й лялька-казкар
Мов мені лялько в моє деструктивне сумління
В кров бийся в стінах лишаючи свій силует
Твій свят так тихо ховає у грунті новини
І вимальовує в тінях безсоння портрет
Лялька-казкар оберег від поганої сили
Чорної магії де нагромаджений люд
Дощ упаде і життя оберне мене болем
Пальці у шлунок відправлять весь зміст конвалют
-*********************
***
Безодня простору й тихі безбарвні ночі
Відлуння шепіту в ледь почорнілих губах
Ховайся наче примара в пустелі спокою
Тримаючи прапор весь білий як захист
Від війн в головах
Спокутуй гріхи своїх пращурів лиш молитовно
До поки не змиється попіл на білих руках
Допоки волосся твоє не зрікаючись сонця
В одну ніч у повні вкраде собі зблідлий той цвіт
Мов соняшник що пропускає останній промінь
І мовчки відчує на собі нічний та холонучий гніт
Тримаємось разом, заплющемо очі єднаючись
Щоб не побачить як з дротом єднається дріт
Ти кажеш що сонце не зійде в ночі полум'яно
Торкаючись кожного, вкравши сновид на льоту?
Дивись: за вікном вже зростає нове поклоіння
У вигляді попелу, смерті і вибух що лине
Неначе той вітер до вух
Лише тоді вийде нарешті відчути на тілі
Як вранішнє сонце зігріє і шкріу і дух
Тримайся за мене, до нас хвиля ця вибухова
Не дійде, і добре побачити що ми тут разом, удвох
Душу продавши, забувши про бога канони
Хтось все ж наважився виконати ось цей крок
І виллється чорний дощ на оновлену землю
Бери парасольку, щоб образ весільний не змок
*****************
***
Ти божевільна бо досі п'єш зорі ранкові
з моїх філіжанок
Впускаючи ніч посивілу
Як дим випаровуюсь я крізь маленьку кватирку
І дмухаю в вогнище розуму що є сили
А ти божеволієш в цьому квадраті де небо
Яке вже півроку тебе під собою не бачить
Як показали усі попередні тести
Там просто щось йокнуло
І довго вже не контачить
Я йду до лікаря доброго дня побажати
Він (бо вже звик) одягае на мене сорочку
Ліки встромляе голками, б'є мене током
А потім каже знервовано: "М-да, голубчик..."
Я вже не знаю що саме він хтів сказати
Поперемінно їм стіни чи безпорадно ллю слину
Бачу істот що були ще до створення світу
І в перебиті глибини свідомості лину
Я не тримаю в собі всі емоції з болем
Координуючи всіх своїх янголів вірно
Мене не мучить нічого окрім питання
Чи ти існуєш якщо ти така божевільна?
