Загадка
Моя ти нерозгадана загадка,
Життя моє, бажання і порив,
Так ніби я тобі й не говорив,
Оці слова, що з серця линуть, рвуться,
І хай завидують, ридають і сміються,
Тебе ж своїм коханням полонив.
Залишивши усе лихе на згадку,
Тебе ж в солодкім мареві я снив,
Ще і не знав що доля милостива,
Над нами ангелом згорнувши крила,
Зведе докупи, зачарує враз,
І я спіймав отой єдиний шанс.
Що так у Бога ревносно просив,
І час біжить з тобою наче сон,
А кожен ранок – серце в унісон,
І на щоці тепло твого дихання,
Ще за стіною двоє діточок,
Плід нашого шаленого кохання,
Що з кожним днем яскравіше горить,
В душі, любов’ю освятивши мить.
