НАСЛІДУЮЧИ БРОДСЬКОГО

Поціновувачів Бродського
прошу мене пробачити,
так, як моє "творіння" мабуть
мало на нього схоже...
Буду вдячний за критику...

Погода, яка перетворює час на вічність...
Хоча, що таке час, час - це лише відстань,
яку проходить тіло ( про душу, нажаль, ні слова)
між двома точками ( тут вже слова - полова,
не маюча ні часу ні, тим паче, розміру,
бо слова й думки то лише данина простору,
що зараз у цій нестихаючій осінній мряці,
здається таким тісним, немов конура собаці...)
Дивно, звичайно, в цій вітрами розхристаній,
знаходитись осені, мов під час шторму пристані,
але констатуючи факт ( не відкидаючи ще можливості,
що це ілюзія, виходячи із мінливості
людського сприйняття, що численними призмами 
спотворене) можна сказати, анахронізмами 
не користуючись, що все так мабуть і має бути,
бо осінь, звичайно, пора у якій звернути,
сховатись під парасольку, напевно уже пізно,
тому й залишаєтся бути пробитим наскрізно
дощу холодними і водночас гарячими кулями,
бо в пору таку зазвичай ідеш уже з минулими
і втраченими можливостями, маючи прерогативу,
бути промоклим наскрізь, бути убитим з тилу
своїми ілюзіями, що розсипаються в порох,
в реальності зустрічаючи тільки золу і морок...