ПРОМОКЛИ - ДО РЕ МІ ФА СОЛЬ...

Промокли - до ре мі фа соль
ля сі в душІ. На тротуарах,
барвистий натовп парасоль...
У місті дощ... Над містом хмари

свинцево-сірі затягли
всі небеса і аж за обрій...
У світі дощ, мов полягли,
уже навік в бою хоробрі

безхмарні дні... Біжить вода
і по щоках і по асфальту,
пейзажів мокрих череда
в видАннях* душ на перших шпальтах...

Стихія ллє і листя рве,
мов сторінки зжовтілі книги...
Відходить з осінню живе
у мертвий світ снігів і криги...

А поки - до ре мі фа соль
ля сі, дощу звучать стокати,
і в сірім світі, парасоль
крокує марево строкате...

І хоч замерз ти, і промок,
чекає чай гарячий вдома,
сумне мереживо думок,
легка мелодія знайома...

Ти повертаєшся завжди,
з своїх вершин, своїх безодень,
додому, в світ той, отуди,
де не потрібен інший жоден...


* Тут мається на увазі( звичайно в переносному значенні), так зване  "поліграфічне" видАння.