НА УЗБІЧЧЯХ ДОРІГ...

На узбіччях доріг, там де пух відкружляв тополиний,
а тепер у танкУ жовте листя додолу зліта,
в тім чарівнім краю, де напевно й маленька пилина
пам'ятає мене, мою юність дзвінку пам'ята,

на узбіччях доріг, тих до болю знайомих узбіччях,
стільки зринуло слів, стільки віршів і снів замело,
стільки лютих вітрів там моє шматувало обличчя,
стільки лагідних сонць піднялося, а потім зайшло...

Ех, життя ти моє, від народження дальня дорога,
мірний плин передмість, міст великих дурна метушня,
сум вокзалів і дим, білі лиця чужі і пороги,
блим блідий ліхтарів у кінці відгуділого дня...

Стільки мрій і думок, сподівання, усмішки, печалі,
стільки різних життів, ще ніким не прочитаних книг...
Тільки де б я не був, як би там мене не зустрічали,
все ж тягнуло мене на один і на той же поріг...

Все ж хотілось мені встати, там, на зупинці з маршрутки,
де колони тополь, де в пшениці поля і поля,
де криниці мого незбагненного щастя і смутку
там де предків моїх калиново-вишнева земля...

На узбіччях доріг, там де пух відкружляв тополиний,
до моїх пада ніг жовтолиста осіння тугА,
І летять журавлів, сірокрилі печальнії клини,
передати привіт незнайомим чужим берегам...