...хай це лиш тимчасово...

Допоки навколо поволі збирали трофеї,

я мовчки і звично несла на найближчий смітник

чергові вітання с черговим напів’ювілеєм,

підписані коротко–чітко: «З любов’ю. Гаплик.»

До біса літак (я так думала), є електрички...

і поруч ще троє сиділо… одна з них – нудьга…

такий трудоголік собі (п’ятирічка по тричі)…

все їздить і їздить… кінцями зімкнулась дуга.

Така однакова, нав’язлива, цілодобова,

постійно зимова…

злякаю останні з чеснот:

цю синю панчоху візьму – і (хай лиш тимчасово)

заріжу вночі…

а тоді – поховаю…

в блокнот…