ДОРОГИМ ОДНОКЛАСНИКАМ ...
ДОРОГИМ ОДНОКЛАСНИКАМ ХМЕЛІВСЬКОЇ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ на Роменщині випуску 1970 р. – на знаменну зустріч через 45-ть років – поемосвята:
(1) У таку знаменну дату,
варто дещо пригадати:
Як в селі ми проживали?
Як до школи походжали?
(2) А було тоді, я знаю,
в нашій школі, немов в раї:
на уроках так цікаво
й не ловили ми ту “гаву”.
(3) На перервах – м’яч ганяли
і носились, і стрибали.
Часу нам було так мало,
після вроків – догравали.
(4) В класі майже всі дружили
і Хмеловом теж бродили.
Ми уміли все робити:
головне – уроки вчити,
(5) а пісень яких співати,
як у полі працювати,
дехто вмів навіть доїти,
що не кожен міг зробити.
(6) І в походи ми ходили,
рибку добре там вудили.
Край свій рідний пізнавали
і “п’ятірки” за це мали.
(7) А дівчата – гарні й класні,
такі скромні і сучасні,
ще не вміли й цілуватись –
може, й рано їм кохатись.
(8) Вже із восьмого – кохали
і любов свою ховали
То були перші кохання
і тривоги й хвилювання.
(9) Важкувато нам жилося,
бо не все тоді моглося:
з курурудзи хліб купляли
і у чергах постояли.
(10) Хто і що зробив для тебе,
без корисної потреби?
Й не було що наболіле –
стане з часом зрозуміле.
(11) О.П.Чихар був такий,
невгамовний, беручкий.
Керівник незмінний класний,
завжди добрий і прекрасний.
(12) Слідопитом зробив «П’ятий»
і мелькали в учнів п’яти,
від дверей і до дверей -
розпитати все в людей.
(13) Звідки річенька береться?
Що за яр і як він зветься?
Звідки назви у ставків?
Знати треба й поготів.
(14) Хто в Хмелові є Герої?
Їх всього у нас аж троє.
Легендарний командарм –
наш земляк Федько Іван.
(15) В цього лички (не погони) –
слобожанин Петро Вовна.
А на грудях – п’ятикутна, –
за бій фінський незабутній.
(16) У Івана Северина –
Зірка також дуже зрима, - .
за бої і за плацдарми –
віддано життя не марно.
(17) Отакі матеріали
ми про кожного збирали.
У газеті описали
і на сцені виступали.
(18) У Москву нас повезли,
щоби ми доповіли:
як Героїв розшукали...
На трибуні нас вітали.
(19) Тут зібрались слідопити,
хоча юні, але биті –
звідусіль по три-по два,
чи ти з міста, чи з села.
(20) А уроки на природі,
що було зовсім не в моді.
Щоб історію вивчати –
патріотом краю стати.
(21) То були ми піонери,
і давно, немов до ери.
Потім – стали комсомольці,
молодці як добровольці.
(22) Тут наш класний керівник –
наш невтомний витівник,
поробив із нас артистів,
гітаристів й вокалістів.
(23) Виступали ми по клубах
і по фермах – все на людях.
І співали й танцювали,
мастаками виступали.
(24) П’єси ставили класичні,
і були самі дотичні
до Онєгіна й Тетяни,
до любовної їх драми.
(25) Та й училися успішно...
І не соромно й не грішно,
Чихарю було за нас –
за його чудовий клас.
(26) Потім стала класна мама –
Мар’я Яківна всім знана.
Вона мову нам читала
і знаннями вимагала.
(27) Сиротенко, наш директор,
не був з нами, ніби ментор.
Він історію читав,
в волейбола часто грав.
(28) Тишком-нишком якось грали,
тут директор завітали,
а ми грались «на копійки»,
аби взнав – поставив двійки.
(29) Може ще б догани мали
(та в секреті ми тримали).
Так директор і не взнав,
що «на гроші» з нами грав.
(30) І учились, і кохали...
Так шкільні роки минали...
Ось вже й іспити на носі,
які сняться часом й досі.
(31) І розкидали нас долі,
мимо нас, помимо волі:
по навчаннях, по роботах,
по нових для всіх турботах.
(32) Хлопців в Армію забрали,
усім класом проводжали,
бо їм велено служити,
Батьківщину – боронити.
(33) А дівчата – хто куди?
Всі – подалі від біди,
бо біда – для них село,
хоч й не зовсім так було.
(34) Хто знайшов себе в заміжжі,
хто на тракторі та збіжжі,
хто подався в лікарі,
хто під землю, в шахтарі.
(35) Хто учитися пішов
і себе таки знашов
у професіях нових –
так бажаних й нелегких.
(36) Всі немов би є від Бога:
лікарі та педагоги,
і службовці, й трактористи,
вчені люди й журналісти;
(37) і відомі ревізори,
добре знані провізори;
і професори, й доценти,
і начальники, й клієнти;
(38) профспілкові діячі
і майстерні орачі,
кооперації знавці
і чудові продавці;
(39) медицина – полонила,
звісно, кращу половину;
є і фельдшер, лаборанти,
фахівці лише й таланти!
(40) Та усі-то ми є бранці –
всі ми Школи вихованці.
Врешті-решт – таки зібрались,
бо так довго не стрічались...
(41) І нам є що розказати:
як в житті перемагати...
Адже маймо за плечима
все минуле дуже зримо...!?!...
(42) Жаль, нема вже й наших друзів,
бо – на небі, там, в окрузі.
Звідти – дивляться на нас,
на 10-й малоклас...?...
(43) Однокласники, рідненькі –
ще не літні й не маленькі:
Щоб – були завжди здорові,
щоб машини мали нові, !
(44) дітям й внукам щоб раділи,
щоб голівки – не сивіли.
Вам – Добра і Благодаті,
у Душі і в рідній хаті!!!!
(45) Добре знаймо й пам’ятаймо,
і ніде не забуваймо
Батьків, Школу, що зростили
і у Світ – благословили...!!!!!!...
22-23 травня 2015 р. м.Київ-с. Хмелів
Post factum: 23 травня 2015 року в Хмелівському навчально-виховному комплексі (новій школі) відбулася традиційна зустріч випускників. З 10-го Б (28 учнів) і 10-А (24 учні) зібрався 21 однокласник із Хмелова, Ромен, Сум, Харкова, Херсона і Києва...
Оновлено, редаговано та розміщено у дні зустрічей нових ювілейних поколінь однокласників та останніх шкільних дзвоників - 27 травня 2016 р. об 10:50. м.Київ
