Шипшина

А ззовні так мало світла, і хмари п’ють кров з калюжі
Та нам демонструють ікла у відповідь на байдужість.
Я все перекреслю в зошит, чого не збагнули люди.
Дивись, я на них не схожий... Знов серце розбило груди:
Воно продиралось вгору, крізь насипи сталі й шлаку.
Я старший, ніж мандрагора, кривавіший більше маку –
Мої пелюстки прозорі сльозами течуть в долоні:
Народжені в непокорі, загинуть вони в полоні...
Коріння спелось з кістками в дубовій труні прогнилій;
Коханці лежать роками, забуті в своїй могилі.
Лиш я у скорботі плачу над долями тих невинних –
Шипшиновий кущ пробачив минулі їм всі провини...