НЕ ОЖИВЕ…

Не оживе пониклий цвіт кохання:

У погляді – ні смутку, ні жалю…

Безсвітанковим це було чекання –

Розбилося, подібно кришталю.

 

Навіщо ж доля нас колись єднала

І зорями усіяний був шлях?

І марно до любові я волала,

Летіла, вільна й вірна, ніби птах.

 

А птахові потрібно лише небо

І крила, що освячують політ

Потрібний поруч кожному хто-небудь…

Я ж мріяла про вічний буйноцвіт!

…

 

Спасибі Богу – я перестраждала,

Живу молитвою і не ховаю сліз,

Зірки свої я з небом повінчала –

Їх небагато, та палають скрізь!

 

 

10.05.2016р.