...що це, напевно...

В тобі лунає музика, яка не для всіх –

опівніч цілковитого джазу,

подовжена життям на незаявлений гіг,

де міститься усе – і одразу…

де ходиться по хмарах між богів і птахів

у вив’язаних нею шкарпетках…

де потайки ховаються ще вчора в архів

написані на завтра чернетки…

де над усе дивує те, що нот – тільки сім

і чхати, що з них жодної – чисто…

де кави аромат із кухні, наче Гольфстрім,

який ти віднайшов особисто…

де дихання хвилює сон лише і якщо

одне на двох… хай, навіть, останнє…

ти поки ще не… поки не помітив ти, що…

що це…

що це, напевно, кохання…