Для мене немає ріднішого краю
Де простори безхмарні
віщують нам долю,
Та прозорі річки
омивають наш шлях -
Йде стежина, крізь поле,
до рідного дому,
Там де сонечко зранку
виходить в степах.
Розстелились там гори,
ліса й полонини,
І мов ковдра зелена
рясніє трава,
Біля хати, в кутку,
розцвітає калина,
А під тином кусюча
росте кропива.
Там безкрайнєє небо
розсипало зорі,
Наче тисячі сонць,
що спалахують вмить.
З-під каміння струмки
протікають прозорі,
І водичка джерельна
згори вниз біжить.
А зимою навколо
все біло та сяє,
І мов сріблом малює
мороз на вікні...
І для мене немає
ріднішого краю,
Що до мене з'являється
в теплому сні.
