ЛИШ ТУДИ МЕНІ СТЕЛЯТЬСЯ...
Лиш туди мені стеляться
рушниками шляхи,
хоч, неначе хурделиці,
замітають роки..
Там за річкою бистрою
верб доземний уклін,
й соловейко висвистує
пісню в безліч колін...
Ночі світяться зорями,
сонцем радують дні,
там поля, то розорані,
то в житах чи стерні...
Там десь щастя утрачене
в золотіні беріз...
І з минулим побачення
не приховує сліз...
Жаль вертаюся рідко я
в ті ліси і поля,
в те гудіння над квіткою
конюшини джмеля,
в листопади і травені,
в ту журливу красу,
ще й літа свої згаяні
за плечима несу
в снігопади і повені,
в час ріллі, і жнива..
Ех, слова зачаровані,-
ви лиш тільки слова..
Ні сказати, ні виразить
неможливо мабУть..
Що було,- те не вирізать,
що пройшло - не забуть...
рушниками шляхи,
хоч, неначе хурделиці,
замітають роки..
Там за річкою бистрою
верб доземний уклін,
й соловейко висвистує
пісню в безліч колін...
Ночі світяться зорями,
сонцем радують дні,
там поля, то розорані,
то в житах чи стерні...
Там десь щастя утрачене
в золотіні беріз...
І з минулим побачення
не приховує сліз...
Жаль вертаюся рідко я
в ті ліси і поля,
в те гудіння над квіткою
конюшини джмеля,
в листопади і травені,
в ту журливу красу,
ще й літа свої згаяні
за плечима несу
в снігопади і повені,
в час ріллі, і жнива..
Ех, слова зачаровані,-
ви лиш тільки слова..
Ні сказати, ні виразить
неможливо мабУть..
Що було,- те не вирізать,
що пройшло - не забуть...