...
Він від мене тікав, та насправді - тікав від себе.
Видаляв мене звідусіль і знав напам’ять.
Він мене не кохав – я була просто сонцем у нього в небі,
А сонць же не люблять - просто без них помирають.
Він від мене тікав лабіринтами і автобанами.
Він тікав з моїх снів, а зі спогадів не тікає.
А наш березень пах відлигою і тюльпанами…
І відлига, й тюльпани є, а його – немає.
В нього очі сумні. Він слухає рок і мріє,
Що збудує будинок на березі Чорного моря,
Насадить троянд і щасливим бути зуміє…
І про мене ніколи й ні з ким вже не заговорить.
Він збудує красивий ганок і світлу веранду,
Він іншу якусь назавжди назве коханою.
І буде для неї що ранку зрізати троянди,
І троянди йому будуть пахнути завжди тюльпанами.
