...

Він від мене тікав, та насправді - тікав від себе.

Видаляв мене звідусіль і знав напам’ять.

Він мене не кохав – я була просто сонцем у нього в небі,

А сонць же не люблять - просто без них помирають.

Він від мене тікав лабіринтами і автобанами.

Він тікав з моїх снів, а зі спогадів не тікає.

А наш березень пах відлигою і тюльпанами…

І відлига, й тюльпани є, а його – немає.

В нього очі сумні. Він слухає рок і мріє,

Що збудує будинок на березі Чорного моря,

Насадить троянд і щасливим бути зуміє…

І про мене ніколи й ні з ким вже не заговорить.

Він збудує красивий ганок і світлу веранду,

Він іншу якусь назавжди назве коханою.

І буде для неї що ранку зрізати троянди,

І троянди йому будуть пахнути завжди тюльпанами.