Прісноводна

Десь серез покинутих озер,
де люди потоплені жалістю.
Хвилі рук їх обрізував мій серп,
надаючи їх кінцям... значення.

Десь серед переплетеної деревини.
Я вирізував фортеці із кисню,
де мої мрії спина до спин’и,
оберігають мене, свого убивцю.

Десь серед мого світу нуар,
з’являлась вона, щоб розряджати пістолі.
Опрозорювати візерунки травм,
роздягати й загортати в симфонії.

Десь поміж колонами моїх днів,
плавало її тіло подібно каное,
але скільки б не напружував зір,
не бачив - знайдене нею, у мені, море.

Десь між феєричними па й затишком,
готуванням каші і бігом в зливу...
мало її, навіть якщо брав без залишку
бо зброєю не виміряєш добу мирну.