ти більше ніж..
Мені ніколи не набридне готувати для тебе сніданок!
Можеш ловити мене на слові і згадувати через десятину років,
коли я з двома малими-кароокими буду бити на кухні посуд
а на пальцях бігтиму до кімнати і поцілунками будитиму тебе під ранок...
Солодкий ранок...
Найкращі мої ранки ті,що починаються тобою,починаються з тобою,
серед них не має жодного похмурого,безликого чи змарнілого,
проте є ті,за які у вісімдесят мені буде дуже соромно.
Серед усієї палітри наших фарб, я не можу згадати котрісь,
які б віддавали холодом.
Від твоєї ніжності горить вся кімната,не говорячи вже про мене..
скільки їм тебе,п*ю,а все одно в мені кипить відчуття голоду:
маніакальне бажання зазирнути в ці очні кратери,в яких не те,що дна не має,
в них немає кінця і ніколи не було початку....
Тоді я боюсь,бо не в силі зрозуміти,де закінчуюсь я і починаємось ми...
Єдиний екземпляр у світі, досконале творіння Творця з пороками думок та почуттів,
.....та таких ніколи не було до тебе і таких вже ніколи не буде після тебе....
Іноді тобі і розуміти не треба мою нездорову тягу до твоїх очей,
ніби сектант,що молиться на свого Бога
і якщо вони є дзеркалом душі твоєї грішної,
то я навік її заручниця,повір,мені не смішно вже...
Я ж не знаю добре це чи погано,але начастіше я просто дякую
бо не знаю за яке благородство і чесноти свої,я отримала цілий світ в образі твоєму.
Мені не подобається слухати банальні заїжджені фрази про любов,
тому я рада,що таких від тебе я не чую,
бо сильнішим є те,як ти неочікувано візьмеш мене за кінчики пальців
і на долонях будеш малювати лінії, та ж окрім тебе їх ніхто не вміє так цілувати..
Тоді я забуваю як кліпати очима,а з гарячого лона рій бджіл розносить мед по всіх клітинах мого тіла,дістаючись самих темних і відмерлих кімнат мого я.
І ще, не смійся з мене коли я розповідаю тобі про блискавки в очах,
бо саме вони породжують в мені бажання пізнавати тебе цілого...
Можеш ловити мене на слові і згадувати через десятину років,
коли я з двома малими-кароокими буду бити на кухні посуд
а на пальцях бігтиму до кімнати і поцілунками будитиму тебе під ранок...
Солодкий ранок...
Найкращі мої ранки ті,що починаються тобою,починаються з тобою,
серед них не має жодного похмурого,безликого чи змарнілого,
проте є ті,за які у вісімдесят мені буде дуже соромно.
Серед усієї палітри наших фарб, я не можу згадати котрісь,
які б віддавали холодом.
Від твоєї ніжності горить вся кімната,не говорячи вже про мене..
скільки їм тебе,п*ю,а все одно в мені кипить відчуття голоду:
маніакальне бажання зазирнути в ці очні кратери,в яких не те,що дна не має,
в них немає кінця і ніколи не було початку....
Тоді я боюсь,бо не в силі зрозуміти,де закінчуюсь я і починаємось ми...
Єдиний екземпляр у світі, досконале творіння Творця з пороками думок та почуттів,
.....та таких ніколи не було до тебе і таких вже ніколи не буде після тебе....
Іноді тобі і розуміти не треба мою нездорову тягу до твоїх очей,
ніби сектант,що молиться на свого Бога
і якщо вони є дзеркалом душі твоєї грішної,
то я навік її заручниця,повір,мені не смішно вже...
Я ж не знаю добре це чи погано,але начастіше я просто дякую
бо не знаю за яке благородство і чесноти свої,я отримала цілий світ в образі твоєму.
Мені не подобається слухати банальні заїжджені фрази про любов,
тому я рада,що таких від тебе я не чую,
бо сильнішим є те,як ти неочікувано візьмеш мене за кінчики пальців
і на долонях будеш малювати лінії, та ж окрім тебе їх ніхто не вміє так цілувати..
Тоді я забуваю як кліпати очима,а з гарячого лона рій бджіл розносить мед по всіх клітинах мого тіла,дістаючись самих темних і відмерлих кімнат мого я.
І ще, не смійся з мене коли я розповідаю тобі про блискавки в очах,
бо саме вони породжують в мені бажання пізнавати тебе цілого...
