Кларк Кент.

Сьогодні ти сплутав мене із Атлантом,
а я ж лише кімнатний Кларк Кент.
Без альтер Его. Сорочкою на голе тіло.
ти гадав, що чужих життів я диригент,
а я зруйнований, своїм єдиним талантом.

Мій пра - пра батько приніс вогонь 
й багаттями контролював суспільство.
Мій дідусь викував перший гострий меч
ним батько спалював за містом місто.
Я продав його, щоб жили тисячі дитячих долонь.

Ввічливо відчиняв двері перед "бомжами".
Читав їм поезію та Марка Твена.
Забарвлював їх життя високими словами.
Відмовляв, як прохали допомоги шалено.
Дарував їм спокій і поєднував із вітрами.

Не умів закохуватись у ювелірних жінок.
Кохати їх легше, ніж виправдовуватись.
Низько й нудно знати, чому ж її хочеш.
Серед натовпів муза завжди знаходилась,
між чужими флаконами душевних хвороб

Не став героєм, обрав не трико, а пальто.

А гріхи штурмуючи моралі моєї ст’іну,
розповіли, що коли кидають каміння:
не ухиляйся, лови й зміцнюй шкіру.
Замість помсти цілуй нападників у шолом
чи створи їм пекло, ставши новим б’огом.
Тільки ніколи не будь для чужих обер’егом.