Вітряно.

Моя метафора небес.
Племінниця весн’яного дощу.
Згадкою про неї міряв добу.
Її зоря...небу надавала сенс.
Долала теплом кармічну пітьму.

Її внутрішньосвітова війна -
вічний ментальний шторм.
У океані її, я був дрібним човном,
брудні, веслом ламав, чужі слова.
Щоб не боялась впасти, став її дном.

Майбутнє під її чолом.
Шостий вимір між устами,
усе, про що митці писали(мовчали)
відчутне, як нов’ий пер’елом
двох сутностей, що у одну зливались.

Муза - Арніка.