Полігони

Скільки б не точилися в’ійни
в двох наших світах.
Я криком ламатиму свій страх
та шептатиму їй - об’ійми 
мене...
поки закриваю від стріл плечем.

Не долатиму її перешкоди.
Дам волю отримати рани,
не прикую до себе - кайдана-ми.
Між даними їй життям, урока-ми
чищ’у
від шрамів та бруду, її чистоту.

Просити щоб носила в кишені
та благати її близькості у богів
це залишу, для веснян’их котів.
Не цілитимусь замість неї в мішені
й вчитиму
дихати серцем, й стріляти на видиху.

Інколи, між кровопролитними боями.
Ми зустрічаємось у хатці, на кордоні.
Там змиваємо із тіл та душ ріки крові.
Спраглі, впиваємось доторк’ами.
мовч’имо
черпаємо одне із одного, силу.

Я із нею, не зливаємось в одне.
Любити неможливо без свого " Я ".
моя впевненість - лезо, віра її -руків’я.
серед людських пар хасі, ми є мечем.
Живем...

Милі між нами менші, ніж між іншими - міліметри.

Муза - Арніка.