ОБІРВАНА СТРУНА

Іще дзвенить обірвана струна,
іще перо у відчаї виводить
якісь незрозумілі письмена,
й не знаю я, чия у тім вина -
іще пишу, та вірші не виходять..

Ніщо уже не буде як колись,
і квітень цей, нажаль, не повернути,
цю дивну ніч в якій немов злились:
мара дерев, що кронами сплелись,
багаття жар, мелодії отрута..

Даруй мені іще сумних пісень,
я все віддав, я жертвую останнє,
що дороге мені понад усе
те невблаганна Лета віднесе, -
і цю жагу, і це моє кохання..

Пошли мені багато влучних слів,
щоб передати те що відчуваю,
та виразити так і не зумів:
пісенний сад, що в темряві зацвів
серед весни бурхливого розмаю,

цей давній жаль, що димом розвіва,
оцю болючу і солодку муку...
Поки душа моя іще жива,
нехай  слова бринять як тятива,
як тятива, мов сталь тугого, лука..

Нехай хрипить вже втомлена гортань,
нехай на крик зриваються катрени,
хоча би ти безслідно не розтань
в безжальній зміні ранків і смеркань,
мов актів п'єс у залі Мельпомени..

Іще звучить обірвана струна,
іще перо стараючись виводить
якісь незрозумілі письмена..
Жаль, істина напевно тут одна -
не вірші то, а доля не виходить..

Й мабуть у всім лише моя вина...