Біль

Цей крик душі, що рветься назовні,

так, плачу я, але не помагають сльози.

Забути все і кинути в далеку прірву,

але не можу, ще не достатньо сильна.

Піти у забуття, країну мрій далеких,

не бачити й не чути гомін той прейдешній.

Що рве тебе на шмаття і змушує дивитись

як плаче та, що сильною була колись.

В ім'я всього святого тут крила залишає,

і рине в край далекий, подалі від землі.

Назавжди полишае усі свої бажання,

і мрії забуває, як страшний сон вночі.