Мандрівка за небеса(всім жінкам)

Душа злетіла в небо й повисла знаком запитання в просторі:вона не знала куда летіти далі й боялася невідомості.До цієї висоти душа мандрувала під час сну людини,бачила місяць і зорі,але такі прогулянки були короткочаснимий -вона поспішала повернутися на Землю.

Душа була пов"язана земним життям й не уявляла собі самостійного існування,але сьогодні вона відчула невідоме до цього часу блаженство волі ,простору,якоїсь легкості й зовсім незрозумілого стану,якого навіть не могла собі уявити.Вільна! Вона належала тільки сама собі!Ніякої боротьби з розумом,совістю,почуттям та бажаннямии людини.Але до всього цього приєднувався присмак страху:що з нею станеться та що на неї далі чекає?

Душа вирішила над всім цим не задумуватися.

Злетіла вниз,побавилася з метеликами,які не звертали на неї ніякісінької уваги,перелітаючи з квітки на квітку в пошуках солодкого нектару,душі нектар був не потрібний- вона існувала без їжі.

Потім душа вирішила політати з ластівками,але пташки були заклопотані пошуком комах для своїх ненажерливих пташенят."Фі,-скривилася душа,-які вони негарні... невже зних виростуть такі чудові пташки?"

Душа шугонула в небо й почала кататися на білосніжних хмарках,вибираючи найбільші й найпухнатіші.Але й це заняття їй швидко набридло."Може,злітати до сонця?"-запитала голосно в себе душа й здивувалася своїй сміливості та стала підійматися до велетенської розпеченої кулі.Душа летіла й летіла аж доки не побачила мільони на неї схожих білих душ з золотавими крильцями та не почула казкову небесну музику,яка линула звідусіль.

"Лети до нас! Лети до нас!"-запрошували її до себе прозорі білі душі,тріпочучи золотими крильцями.Душі вони безмежно сподобалися й вона аж затанцювала від щастя,що не самотня.Нарешті в неї з"являться безліч друзів,з якими можна буде безтурботно бавитися.Але в цьому просторі,як з"ясувалося дещо пізніше,жили страшенні потвори з зоззявленими пащеками й довгими фіолеточервоними хвостами.Потвори клацали зубами й голосно гиготіли.білі душі розліталися в різні сторони,немов в океані маленьки риби від акули- хижака,поспіхом рятуючи своє житття...Душі стало сумно:в цій казці йшла боротьба двох світів- білого й чорного,добра та зла,святого й грішного.

" Чому не можна існувати безтурботно???"-задумалася душа,але почула слабкий голос жінки,в тілі якої вона жила тридцять років,жінка благала її повернутися.

" Я хочу жити,я хочу жити"-безкінечно,мов індійську мантру повторювала жінка й душа нарешті погодилася повернутися туди,де належало їй і бути,але скоріше з цікавості,чим від жалю до жінки.Вже за мить вона була під стелею операційної палати пологового будинку.Жінка лежала з блідим обличчям і закритими очима,та десь у її мозку жив слабкий імпульс й благав душу повернутися..."Я хочу жити,я хочу жити..."

" Та добре,йду вже",- нарешті згодилася душа,але згадала про сліпуче сонце й тисячи таких білих душ,як вона й невтішно заплакала." Скільки я ще маю мучитися на цій землі?- голосно проговорила душа сама до себе.

" Які муки,жіночко,які муки? Вже муки всі позаду!Тепер головне зоров"я набратися!У вас он який богатир народився! Ви чуєте мене?Ого ,який голосистий! Співаком буде! А чого ж ви ,жіночка,плачете? Радіти треба!"

"Лікарю,то я від щастя..."- тихо промовила жінка й її біде обличчя осяяла слабка посмішка.