ДОЛЕ МОЯ, КРАЮ МІЙ...

Доле моя, краю мій,
лиш ти пам'ятаєш,
як роки мої зграєю,
в вирій відлітали,
як шуміли зливами
дні і сонце гріло,
міцно зрісся з ними я,
ще не відболіло,
ще не відпечалилось,
не відговорило,
і не попрощались ми..
В далечі на крилах
хоч і розлетілись ми
по білому світу,
з мріями мов стрілами
в пошуках отвіту,
чи свого покликання,
чи кращої долі,
ще луна курликання
тут про нас над полем..
Доле моя, краю мій,
не ридай дощами,
що з тобою знаємо
виллється віршами,
де, коли не буду я,
щоби там не стало,
знай, хоча б приблудою,
приплетусь з вокзалу,
і пройду розхристаний,
голодний і босий,
по твоїм іскристим тим
кришталевим росам,
припаду до трав твоїх,
де чебрець і м'ята,
утамую спрагу я,
і стану багатий,
і щасливий знаю я,
буду як раніше,
а поки що краю мій,
дай хоча би віршем,
до тебе прилинути
темними ночами,
з тими журавлиними,
сірими ключами..