НАМ СУДИЛИСЬ ПЕЧАЛІ...

Нам судились печалі, назавжди розставань,
росянисті кришталі, одиноких світань...
Намальований криво на долонях маршрут,-
як тут жити щасливо, без невдач і без скрут?

Цих ночей оксамити, цих ночей самота,
неповторені миті, один випадок з ста,
що повернеться знову, хоч краплинка одна..
Із собою розмова, наче пісня сумна...

Не подітись від себе, від болючих думок,
невід'ємна потреба дим ковтать цигарок...
Час злива невблаганно, під годинника тік,
і печаль, і кохання у єдиний потік..

Все життя - кіноплівка, чорно-біла, німа..
Ще лишилося скільки? Жаль стоп-кадру нема..
Зупинити б, спіймати , кадри ті де є ти, 
і не жити - літати, на крилі висоти...