Катарсис, просто як потреба,
хоча б що небуть зрозуміть,
з найнепролазнішого скреба*
своїх думок. Прийдешня мить

прийде як інші, з того ж стада,
о сивий Хронос, їх пастух,
верни хоч щось, поглянь, армада
таких як я спускає дух,

іще очікуючи чуда,
лише минулим живучи,
і серед них я певно буду,
чи зараз, чи пізніше, чи,

вже бачу Стікса темні води,
повільні хвилі, мій схорон,
і човен зважено підводить,
до краю берега Харон..

Чи може то вже віру втратив?..
Куди я йду? Куди ми йдем?
Ви покажіть хоч через грати,
той свій, обіцяний едем,

якщо він є..Я вже не знаю,
напів-поезії адепт,
навіщо пО світу блукаю,
не вносячи у нього лепт?

У чому сенс? І без догмата,
один, я в полі не вояк..
Зламався меч, пробиті лати,
не врятуватися ніяк..

Із цього бою лиш дорога,
не зі щитом, а на щиті..
Важкий же путь лежить до Бога,
якщо ведуть туди путі..