ВЕСНЯНА СИМФОНІЯ

О, весно, весно! Дзвін твоїх гітар,
мене стьоба, немов ударом струму,
й моя душа піднявшись із Тартар,
співа в полоні ніжності і суму.

Іще бува вертається зима
і мокросніжжям створює грязюку,
та все дарма, то все уже дарма,
і серце ні на мить не стишить стуку.

І не помру, і може у віршах
залишуся як музика дзвеніти..
Спішу писать, як сонце поспіша
ввійти у світ ранкової сюїти..

Позбавившись минулого тенет,
зими отої розірвавши пута,
я чую лиш, як березня кларнет
у мене ллє свою п'янку отруту.

Тамую спрагу, п'ю із джерела,
натхнення кришталево-чистий трунок,
як добре, що душа ще зберегла,
цю ніжність, як коштовний обладунок..

Співай, весна, гітарами дзвени,
та що гітари - загрими оркестром!
Нот не жалій, ще вернуться вони,
Слів не жалій,- вони іще воскреснуть!