ТОБІ

Нас знову розпаяли по живому,
чи ми були?- Ніхто того не зна..
Навіщо поодинці живемо ми,
навіщо сліз солона рідина.

Вже сніг зійшов в передчутті світанку
природи, що ім'я йому весна..
Душа - зими цієї полонянка,
тобою хвора, тиха і сумна.

І я не знав, і ти того не знала,
що стрінемось раптово, дивина -
як нас с тобою наче поєднала,
одна самотність, музика одна..

Берези скоро вже розпустять віти,
(що час - то лиш омана і мара),
смарагду неоцінні самоцвіти
горітимуть усюди. І пора

прийде хоч і запізно зрозуміти
потребу, наче в кисні - у тобі,
і серце, звикле віршами горіти,
поляже у нерівній боротьбі...