Доля
Так не жаданно ї негаданно, пронзала біль у грудях,
Це Марійкене сердечко заболіло, на війні почулось лишенько...
...
Він почув у груді біль, та кров текла вже, немов річенька.
Та Боженька почув лише одну молитвочку:
"Дай Боже дописати мені листа, на ньому буде трохи крові,
І нехай життевий вітер, донесе до дому слово прикре"
Він дістав платочок із кофтини, розв’язав, а там листа на крихту слів.
Та він замислив зовсім не слова, а малювати потяглась рука.
...
Марійка почала на все село, та посеред дороги, як різана кричати!
Поки збіглися все люди, голос втратив усю силу,
І слова Марійка більше, не казала...
Змерзли люди, бо на вулиці зима, той і тілу зле,
Розійшлись по хатам всі, але Марійку перш до себе занесли.
Почувся красень на село, це півня спів роздався у хати.
Сусідки побіжали дівчину провідать, забігають до Марійки,
А вона білизну узялася прати...всі сусідки в шоці:
"Що ти робишь дівчина? Ти сива майже, доця!
Ти учора не давала спати, а теперь давай разказуй, що у тебе сталось?"
Та трусили її довго, а вона і слова не мовля...
...
Шов третій рік немої дівчини у тихому силі.
Всі потайки казали, що навіжена стала!
А була в минулому, найкрасивіша дівка,
Що вінчатися хотіли із сусідних сіл та міст.
Пробив старий годинник, що на пів треття ночі,
Як у вікно, ламтик старої бумаги, залетів немов погрітись,
Та впав він прямо на лице...збудив Марійку віді сну...
Піднялась вона сполохано, відчувся запах крові....
Але збентежано вона його підняла,
Вона згадала по мальонку місце, де остання зустріч із Сашком була...
Вона так різко кинулась туди, немов дали хвилину на життя.
А біля дерева побачила горобця, що дзьобом мов на точку їй вказав.
Вона у сльози, та від надіі почала руками землю рити!
Поздирала нігті і у крові руки, та знайшла маленький скарб.
...лежал один маленький лист. Немов із зошиту учора вірваний.
Та був він зі словами для коханої своєї:
"Дуже прошу моя люба,
Залишайся ти щаслива!
Я покинув це життя,
А ти красива і струнка,
Немов Березка, моє дівча!
Я знаю, боляче тобі!
Але і сильна ти!
Відпусти мене, прошу!
Тоді я з неба,
Зможу за тобою приглядати...
Я завжди тебе кохав,
І буду доки ти живешь,
І серце б’еться!
Прости мене, моя Марійка!"
Це Марійкене сердечко заболіло, на війні почулось лишенько...
...
Він почув у груді біль, та кров текла вже, немов річенька.
Та Боженька почув лише одну молитвочку:
"Дай Боже дописати мені листа, на ньому буде трохи крові,
І нехай життевий вітер, донесе до дому слово прикре"
Він дістав платочок із кофтини, розв’язав, а там листа на крихту слів.
Та він замислив зовсім не слова, а малювати потяглась рука.
...
Марійка почала на все село, та посеред дороги, як різана кричати!
Поки збіглися все люди, голос втратив усю силу,
І слова Марійка більше, не казала...
Змерзли люди, бо на вулиці зима, той і тілу зле,
Розійшлись по хатам всі, але Марійку перш до себе занесли.
Почувся красень на село, це півня спів роздався у хати.
Сусідки побіжали дівчину провідать, забігають до Марійки,
А вона білизну узялася прати...всі сусідки в шоці:
"Що ти робишь дівчина? Ти сива майже, доця!
Ти учора не давала спати, а теперь давай разказуй, що у тебе сталось?"
Та трусили її довго, а вона і слова не мовля...
...
Шов третій рік немої дівчини у тихому силі.
Всі потайки казали, що навіжена стала!
А була в минулому, найкрасивіша дівка,
Що вінчатися хотіли із сусідних сіл та міст.
Пробив старий годинник, що на пів треття ночі,
Як у вікно, ламтик старої бумаги, залетів немов погрітись,
Та впав він прямо на лице...збудив Марійку віді сну...
Піднялась вона сполохано, відчувся запах крові....
Але збентежано вона його підняла,
Вона згадала по мальонку місце, де остання зустріч із Сашком була...
Вона так різко кинулась туди, немов дали хвилину на життя.
А біля дерева побачила горобця, що дзьобом мов на точку їй вказав.
Вона у сльози, та від надіі почала руками землю рити!
Поздирала нігті і у крові руки, та знайшла маленький скарб.
...лежал один маленький лист. Немов із зошиту учора вірваний.
Та був він зі словами для коханої своєї:
"Дуже прошу моя люба,
Залишайся ти щаслива!
Я покинув це життя,
А ти красива і струнка,
Немов Березка, моє дівча!
Я знаю, боляче тобі!
Але і сильна ти!
Відпусти мене, прошу!
Тоді я з неба,
Зможу за тобою приглядати...
Я завжди тебе кохав,
І буду доки ти живешь,
І серце б’еться!
Прости мене, моя Марійка!"
