Матч
Нова ера виходить на поле у грі, що триває з початку буття.
Хтось розношує бутси, а хтось вже готує кастети.
Бог у куртці від «Nike» в захист ставить любов, співчуття.
Модний коуч Диявол схему гри скинув нам на планшети.
- Чисто грай, - каже Бог, - пас давай тим партнерам, хто слабші,
Доля - це не офсайд, доля - матч сам на сам із собою.
А Диявол сміється, і ставить воєнні нам марші,
Він нас вчить махлювати. Він вабить жорстокою грою.
«Подивись, - каже Князь, - твої форварди знову в депресії,
Вони в’януть без хе́йту, у кожнім - самотність пече́рника.
Співчуття - це як травма, людство прагне ін’єкцій агресії,
Я треную їх крити в підкатах, я вчу їх ламати суперника».
Стадіон знов реве. Бо юрба цих роззяв хоче шоу.
Ми купуєм на власну загибель квитки у VIP-ложі.
Сатана нам дає замість зе́рен нікчемну поло́ву.
Замість щастя - ракети, що в небі на зо́рі так схожі.
Люцифе́р змінив тактику: виставив в напад фантоми,
Інфлюенсерів гніву, майстрів цифрової облоги.
Каже Богу: «Дивись, всі гріхи - усього лиш симптоми,
Втоми світла, хронічної люті, жаги перемоги».
Вчить Диявол фінтити, науці нас вчить симуляцій,
Він випрошує в долі пенальті, штрафний та безкарність.
Суть його тренувань – це банальний набір провокацій
У цім світі, де всім заправляє пихата бездарність.
Бог велить нам любити без права на славу та вигоду,
Вчить ту книгу писати, яку ворог спалить в огні.
Каже нам, що добро - це маршрут до спасіння, до виходу
З нена́висті, з пекла, із чвар, із жахіття війни.
*******************************************
Бог знову програв, ми змінили хвалу́ на хулу́.
Диявол святкує, вливає в нас жовч і азарт.
Він каже: «Дивись, твоя лагідність надто малу
Ціну́ має там, де життя - це всього лише жарт».
Диявол радіє. Ватага ґвалтує і п’є.
Господня команда, програвши, лежить в домовині.
І все, що було в нас святого, - тепер не своє,
Ми палим собори, руйнуємо храми й святині.
Табло нам транслює поразку - суцільна пітьма.
Диявол подався ділити загарбаний куш.
На полі ніко́го, зла доля - гігантська тюрма,
Скрізь - попіл пожеж та стражденний крик про́клятих душ.
І ось Бог іде в роздягальню, порожню уже,
Де стіни тремтять від недавніх істерик та сцен.
Здобутки старої команди він ще береже,
Майбутнім часам кілька наших дарує імен.
Бере він руко́пис, що писаний був при свічі,
Коли в бомбосховищі сипався зверху пісок.
Слова там палають, неначе вугілля в печі,
У них кожен вибух відлунить - нащадкам урок.
А ось полотно – тут за фарбу слугує густа
Кров розірваних вен і розбитих нещадно надій.
Художника вбили, хоч міг би дожити до ста,
Його записали солдатом в приречений стрій.
Бог слухає запис – надривну та змучену пісню,
Що складена з чистого ві́дчаю і жаги жити:
Мелодія тих, кому в світі було цім заті́сно,
Хто вчив себе навіть у пеклі прощати й любити.
Беріть кінокадри, ці ноти, цей крик і цей щем,
Це наша броня, наша тактика вступу у бій».
І ось Бог виходить під теплим травневим дощем,
Тримаючи в сумці наш біль і наш спомин подій.
Можливо, наступна команда зуміє пройти
Туди, де ми впали, зламавши безсило хребти.
Чи станеться лихо, і будуть мистецтва листи
Згорати в пітьмі, не знайшовши своєї мети.
Можливо, наступна команда не здасться в оренду смерті.
Можливо, колись цей трансфер любові нарешті спрацює.
А може - і ні. Бо життя - це спіраль круговерті,
Де Господь із небес нам старі схеми гри пропонує.
