Зневіра

Зневіра - як попіл на чорних руїнах надії.

Це хвиля емоцій - дев’ятий оглу́шливий вал.

Я вже не людина, я - згусток страшно́ї стихії,

Якої не вмістить найбільший у світі вокзал.

Моє серце - двигун, почуття ці для нього - як по́ршні.

Мої нерви-трудяги працюють у зміну нічну.

Миготіло сто рун ліхтарями. Тут тіні повздовжні -

Як іржаві консерви з начинням печалі та сну.

Вся кров в моїм тілі - розплавлена чорна смола.

А час знову виє нестерпно: "Надій бракувало!!!»

Думки́ скам’янілі. Розбив ними душу зі скла,

Бо ти рятівним моїм ди́ханням так і не стала.

Я випльовую душу на брук - там де бруд і граніт!

Наше небо - це стеля тісно́ї залізної клі́тки.

Моя кожна молекула - криця - міцний моноліт,

На якому тавром застигають очей твоїх мітки.

Божевілля іскриться - як струм у мільйон лютих вольт.

Чуєш, люба, мій ві́дчай струною під ребрами рветься?

Я б зірвав з осі́ Землю – іржавий, покинутий болт,

Аби тільки розчути, як серце твоє поруч б’ється!

Отзывы

Согласен Можно многое отдать, ради сближения двух сердец