...АДЖЕ ЇХ НЕ ПРИНІС МЕНІ ТИ... (ВЕДЬ ИХ НЕ ПРИНЁС МНЕ ТЫ...)

Срібний місяць над дзеркалом моря
Тче серпанок із тиші і хвиль...
Він зі мною, він все ще зі мною,
            Мій так важко приборканий біль...
Він сховався в летючих краплинах,
В тих, що б’ються об скло у грозу,
Він живе в пелюстках та в росинках,
            Коли квіти додому несу.
Кожна квітка — то схованка болю,
Адже їх не приніс мені Ти...
Я сама назривала у полі —
            Там, де не перетнулись світи.
Знаю, знаю, що квіти не винні
У моїй нелюбові-біді.
В сяйві місяця, в цвіті, у тліні
            Схожі квіти на мрії бліді.
Їм би сонця! І вітру! І волі!
Їм би квітнути, їм би рости!..
Повні квіти пекучого болю —
            Адже їх не приніс мені Ти...
 
                                           22 червня 2013