Кудлатий святий

Знов життя поспішило у сутінки спати лягти,

Знов розсипало вечір, як попіл, на мокрий асфальт.

Ми виходимо вдвох. Ми з тобою невдахи-брати,

Що ховають у горлі свій хриплий, надламаний альт.

Знов застигли трамваї, заснули німі пустирі,

Нахилилося небо самотньо над нашим кварталом.

А ми знову виходимо, друже, дві тіні в імлі

Попід вікнами, що задихнулись іржавим металом.

Чоловік і собака. Звичайна картина, авжеж.

Ми із парку крокуємо, як циркачі з-за куліс.

Знав би хто, як ти спокій моєї душі бережеш,

Коли тицяєш в теплу долоню холодний свій ніс.

Ти не дивишся в паспорт, не судиш за кожну вину,

І байду́же тобі, скільки ввечері пив я вина.

І прогулянка наша чіпляє магічну струну,

Про яку я раніше не відав. Оце дивина!

Це єдина присяга, де зради не буде повік,

Де немає підтексту, іронії чи сподівань.

Ти — мій ангел кудлатий, і ча́су втрачаючи лік,

Ми гуляємо вдвох за межею усіх покаянь.

Ось ліхтар захитався, жбурляючи світло у бруд,

Сумно вітер полоще порожній сміттєвий пакет.

Якщо ми, вірний друг, опинилися вдвох нині тут,

В долі я не підсудний, а просто печальний поет.

Всі слова про любов — це лише паперовий літак,

Він впаде у калюжу, розмокне і стане нічим.

Але те, як ти дихаєш поруч, — це істинний знак,

Ось єдиний мій спосіб лишатися досі живим.

Ми йдемо́ повз шеренгу німих миготливих химер -

Всюдисущих аптек, що дрімають в напівзабутті.

Тільки ти не забув, тільки ти в мені віру не стер,

Мій кудлатий святий, мій найліпший товариш в житті.

Все розсиплеться в прах: і будівлі, і рими, і ми,

Тільки цей поводок, що єднає нас, нібито нерв,

Розділятиме знов силуети посеред пітьми,

Доки вечір над містом врочисто і тихо не вмер.

У квартирі нас стрінуть вже звично пітьма, сум та пил.

Я наллю тобі воду, собі — щось гірке до країв.

Ти заслужиш свій рай серед тисяч собачих могил,

Я ж отримаю дружбу - найбільший з можливих скарбів.

Отзывы

Про собаку как ангела - очень даже зашло!!