Абсолют (привіт Чапеку)
Над фабрикою — небо, як печаль,
І дихає реторта вогняна́.
Залізна ніч, і ви́човгана даль,
Тут істина зрадлива та сумна.
Розпався світ на атоми і газ,
Звільнився Бог із ву́гільних тенет —
Він ходить поміж поршнів і терас,
Неначе сивий, змучений поет.
Сріблиться спирт у мідних животах,
Струмує вічність крізь іржавий кран.
Ми — тільки тіні на важких дротах,
Ми — фосфоричний заводський туман.
Ревуть мотори, плавиться межа.
Із-під коліс, де світ затерп у склі,
Твоя любов — як сонячна душа —
Самотньо плаче на чужій війні.
