Піднебесний гучномовець твого імені
Знаєш, я — не людина, я — великий, піднебесний гучномовець твого імені!
Я біжу по місту, плутаючись у власних ногах, як цуценя, що вперше побачило світ.
Я сьогодні до Бога іду, і зухвало кажу: "Нагостри мені
Кожне слово, щоб різало, наче папір, днів розлуки граніт."
Я б вигадав нову мову, де кожна буква — це твій сміх,
Де кожна крапка — це родимка на твоєму плечі.
І годинники всі би, затнувшись, спинили свій біг,
І насипало б небо нам срібла на пиво й харчі.
Дивись! Навіть стовпи хочуть танцювати, коли ти проходиш повз.
Я — твій лицар на іржавому велосипеді, з букетом зірок,
І коли сум гадюкою в настрій підступно заповз,
Я йому розповів, що ти - краща на світі з жінок.
Я — поет-дикун, я — фабрика слів,
Що працює у три зміни на тебе одну!
Я би радо випив усі моря, якби на дні
Заблищала перлина нашого спільного щасливого сну
Дивись! Мої вени — це дроти під напругою,
По них біжить не кров - нефільтрована пристрасть!
Глянь, на небі Пегас залишає веселку нам смугою.
Кожна з муз за любов, не вагаючись, нам перший приз дасть.
Я — король нісенітниць, барон твоїх мрій,
З вітряками логіки я готовий битися.
І як тільки торкнеться забуття твоїх вій,
Я щоночі, щоночі тобі буду снитися.
Я роздую свої легені, як вітрила,
І прижену до тебе всі пахощі травневих садів!
Бо ти стільки віків дарувала нам крила,
Я ж до тебе направлю караван слів-послів.
Я — твій поет, твій блазень, твій атом,
Який розщепився від одного твого «Привіт»!
Що кохання? Воно - безпристрасний анатом.
Твій божественний подих - ось мій алфавіт.
А якщо зорі в небі — це не просто вогні,
Це чиїсь розхристані, недоспані душі.
Я — поет? Ні! Я — навіжений, і мені
По коліна усі океани й калюжі.
Я не був ні живим, ні щасливим до тебе.
Моя пам’ять — маршрут старого трамваю,
Що зіскочив з рейок, і несеться у небо,
І дзвенять усі дзвони:
«Кохаю!
Кохаю!
Кохаю!»
