Реальність
Аудиозапись
Твоя стеля низька — наче кришка старого рояля,
А в роялі звучить замість струн — лиш іржава печаль.
Пий цю тишу як воду із чаші святого граа́ля.
Поки в горлі, як в го́рні, клекоче розпечена сталь.
Самота - це не гріх. Самота - це порожній трамвай,
Що везе тіні снів у депо нездійсне́нних розмов.
Ей, госпо́дарю неба! Подай же хоч знак, ну подай!
Чи ти теж заварив на вечерю полин і любов?
А на кухні цвіте сум гіркий, смуток грає вертеп,
І годинник рахує не час, а удари під дих.
Я хотів би злетіти, та кри́ла вросли у цей склеп,
У цей спокій німий, де немає «чужих» чи «своїх».
Ми розси́пали бісер, та свині пішли у ченці,
Ми шукали вогонь, а знайшли лише попіл і лід.
І тримаю я вузол розв'язаних вен у руці,
Замітаючи піснею свій закривавлений слід.
Не питай, чому дзво́ни сьогодні звучать невпопад —
Це душа обриває свої сумнозвісні дроти.
Коли кожен із нас — сам собі лютий кат, й райський сад,
То куди ж ти біжиш? Чи від себе надумав втекти?
Чуєш? Б’ється об груди не серце, а здавлений крик!
Це мій дзвін без дзвіниці скликає на сповідь ворон.
Я до звуку цього́, як до рідної хати вже звик,
Витріща́ють нена́висно зе́нки святі із ікон.
А самотність — це тиша, що виїла стіни до дір,
Це коли слово "Бог" застряє, мов суха кропива́.
Ти уже не людина, мій друже, ти навіть не звір.
Ти - лиш дерево. Замість листків проростають слова.
Ві́дчай груди твої замикає на за́сув нудьги,
Ти чекаєш на стук, але чуєш лише власний пульс.
Бо ти виміняв віру на славу, кредити й борги.
І реальність фігачить у тебе з усіх катапульт.
