Осінь мого кохання- сутінки життя...

Осінь мого кохання-сутінки життя...
Що ж ти зробив,коханий?

Ще вчора була поміж нами весна.
Весна,весна розтанула,
Мов  марево розпалених ночей 
І,поминувши літо,осінь
Вірвалась до розчинених дверей.

Немає слів,немає навіть сліз...
Полонить душу спокій та байдужість.
І знаю лише я одне-
ТЕБЕ  ЗАБУТИ Я ПОВИННА,
Та чи зможу???

Мовчи.Мовчи...
Нічого не кажи.
Кому тепер потрібні  виправдання?
Що скоєно,назад не повернеш-
З тобою вбили ми своє кохання.

Забути мушу божевілля,
Що охопило тіло й розум,
Ми відчуваємо одне-
Ніколи нам не бути разом...

Розходяться дороги у  світи
За  обрії розлуки,
Нам стало тісно на одній землі,
Де ми пізнали щастя й муки.