ХАЙ ЦЕ ЛИШЕ...

Пензлик дешевий розчулився скупо на слово
поміж зомлілих думок…
та зотлілих бажань…
Вимушено, як завжди…
Як завжди – паперово…
Гострений парламентар від одвічних вагань.
Стиснутий пальцями, біль витягає назовні,
вішаючи на опівночі зігнутий цвях.
Літери скапують мовчки на білу безодню…
кров’ю душі… 
на в клітинки розкреслений шлях.
Фрази розбиті… загублені поряд з полями.
Рими самотні…
Незібраний в фарби вітраж.
…Будь як – з надривом…
в частинах… 
з бажанням…
без тями…   – 
тільки б зібрати разом…

…хай це лИше – міраж…