А він був поетом, вона – поетесою
А він був поетом, вона – поетесою,
Для них була творчість священною месою.
В книжковому клубі зустрілися, де
«Завіяних вітром» читали в той день.
«Манхе́ттен» він їй купував з «Ку́ба лі́бре»,
Присвячував всі свої кращі верлібри,
Ходили в театр, у кіно, в планетарій,
У неї був дуже солідний глосарій.
Всі ві́рші її – про романтику й цно́ту,
Гіперболу знала, любила літо́ту.
Він був Аполлоном міцної статури,
Коха́лися па́лко, жили́ без цензу́ри.
І чули сусіди так часто луною
Рефрен їхніх стонів десь там – за стіною.
А їх переписку в розлуки часи
Хоч завтра романом в друкарню неси.
Вона́ із хоре́я коха́ння плела́ їм,
Ана́пестом пе́стив її́ він навза́єм.
То чом же розбіглися врешті ці двоє?
Вони́ ж були́ рі́дні, як ве́ган та со́я,
Мов піца та сир, депутат і хабар,
То де ж загубили вони Божий дар?
А все дуже просто: без дива й курйозу
Поезія перетворилась на прозу.
Хоч надто важливий нектар для душі́,
Хто буде спагеті варити й борщі́?
Прання, прасування та виніс сміття́, -
Коротше, тіла також мають життя́.
Тож, коли читаєш любовний сонет,
Знай, що за сонетом сховався поет.
А в того поета - кредити й гастрити,
Та все ж він спромігся перо нагострити.
І світу явити ілюзію чуда,
А ти іще носа тут хнюпиш, зануда.
Отзывы
Матвеева Галина03.06.2025
МОЛОДЕЦ! БРАВО!
Дяченко Христина08.06.2025
так воно і є стосунки - дуже нетривка та важка річ
Виктор 5017.06.2025
Очень прикольно получилось!
