Балада №3
Аудиозапись
Джон міряє життя пивними ку́хлями,
Його в трактирі знає кожен щур.
Туніка за́срана у Джона рясно мухами -
Давно не знала пральних процедур.
Джон – це місцевий кат. Дзвенить в мошні́ дука́т,
А по́руч – ши́лінг. Во́дяться і фу́нти.
Жере́ він смажене теля – великий шмат -
І не замислюється: бути чи не бути.
Джон любить Мері – ой, яка краса! –
Її руде волосся й сині очі.
Якщо її створили небеса,
Джон теж у рай потрапив би охоче.
Та в рай – відомо – душогубів не беруть,
А на землі хто ж піде за катю́гу?!?
Хіба товстезна прачка, та, мабу́ть,
І тій не си́ла ви́терпіть нару́гу.
Джон став не тим, ким бу́ти би волі́в:
Він не поет Джон Кітс, не Шопенга́уер.
Та, якщо б гору скласти із голів.
Що він відтяв, - гора була би з Та́уер.
Краса, як кажуть, при́́від для жалю́.
Із нею можна в лихо легко втрапити.
Мері відмовила в інтимі королю,
Й король велів: «Цю відьму треба стратити!»
На страту Мері ведучи́ з-за ґрат,
Наш Джон був вдячний Богові за долю:
Лиш цей досві́дчений у спра́ві, хва́цький кат
Зміг вирок виконати швидко та без болю.
Отзывы
Skylark26.05.2025
Замечательная баллада, Андрей! Впечатлила!
Дяченко Христина08.06.2025
Люблю твої балади
