Довготеле́сі прямови́сні ті́ні

Довготеле́сі прямови́сні ті́ні

Аудиозапись

Довготеле́сі прямови́сні ті́ні
Дерев втікають геть від ліхтарів.
Твої розпусні очі темно-сині
Забути прагнув я, та так і не зумів.
Вже місяць вище, небо – попелище,
Де же́вріють недо́палки зіро́к.
Дошкульний вітер свище ближче й ближче,
А пам’ять серце ловить на гачок,
І тягне в час, де інше турбувало -
Коли дивився місячний анфас
На наше крихітне коханнячко, що стало
Коха́нищем, й змело у прірву нас!
Не випустить любов із-під ярма́.
А що чекає вдома? Чи навро́чу?
Безмрійний сон, в котро́му лиш пітьма,
Та обрис твій, який забути хочу.