М. Б. (Божа корівка повзе по твоїй щоці)

Божа корівка повзе по твоїй щоці,

Травень бузковим квітом повітря поїть.

Ранок сховав у туманному молоці

Світ, що нестерпні рани коханням го́їть.

Ранок рятує нас від лихих очей

Ніжним серпанком. Сонячним візерунком

Перше проміння ллється з твоїх плечей,

Що їх торкаюсь лагідним поцілунком.

Ранні птахи заводять гучне: «Тьох! Тьох!»,

Вітер шепоче: «Спіть», й очерет колише.

Солодко прокидатись ось так – удвох –

Слухати, як світанок повільно ди́ше.

Ллються емоції на́длишком через край!

Зграя метеликів кри́льцями душу лоско́че.

В жодному разі – чуєш?!? – не забувай

Перший світанок, що був після першої ночі.