Приз
Коли вичерпуються сльози,
Душа нестримно каменіє.
Поглянь на ці метаморфози:
Квітневе небо вечоріє.
Із яблунь цвіт уносить вітер
В країну, де живе минуле.
Я викладаю сенс із літер,
Щоб ви в майбутньому зітхнули,
Мої найліпші, вірні друзі,
З якими я не був знайомий.
Хвала святому й волоцюзі!
Я вже спокійний, невагомий.
Я подолав і біль, і пристрасть,
Мов зірка вранці, розчиняюсь.
Як раптом небо мені приз дасть,
На забуття я сподіваюсь.
Отзывы
Белешова Елена27.04.2025
...а я, порой, и рада своим слезам... в надежде дольше оставаться живой...
Лаврик Андрій28.04.2025
Елена, Вы очень верно подметили. Слёзы порой воскрешают душу, как живая вода из старых сказок. А ещё искренне улыбаться умеет только человек, способный столь же искренне плакать.
Тепла Вам и вдохновения.
Skylark28.04.2025
Бывает в жизни так, что душа в таком шоке, что и плакать не можешь... Очень тронуло произведение. Превосходно написано. Спасибо Вам, Андрей. С уважением.
Тёмный03.05.2025
Як паэтычна!
Дяченко Христина29.05.2025
Чудово. Сумно в мене попало в ціль
