Діалог ікон
Два весілля в суботу в містечку, і три поховання:
Математика долі – наука достатньо легка.
Смерть з життям ще справі́ку ведуть на Землі це змагання:
Я назвав би його «Конкурс ламаного п’ятака.»
Ми усі у тій грі до фігур безпорадних належим,
Ми вбиваємо час, поки час убиває всіх нас.
Катафалк розминувся на трасі з весільним корте́жем.
Смерть поглянула вслід молодим: «Почекаю на вас».
Вікна різали небо шибка́ми – усім по шматочку –
За столом завивали якісь ритуальні пісні́.
Я сидів під іконами - майже незримо - в куточку,
А з ікон пліткували мальовані старці святі́:
- Я ніяк не збагну, сумувати мені, чи вітати?
У всіх них - за столами - якою мета є та ці́ль?
- Я скажу тобі мудрість, що варта, аби прозвучати:
Повсякчас виграє ресторан – з поховань, та з весі́ль.
