Місто К.
Аудиозапись
Навесні тут звично ідуть дощі -
Омивають вулиці незворушні ці.
І блищать калюжі, немов прищі
На обличчі юної ПТУшниці.
У небес тут сірий колір мерця́,
Хмари зводять між містом і раєм мур.
Самота нестерпно гризе серця́,
Наче крокодил, чи сміттєвий щур.
Із розваг – генделики (тут їх п’ять),
Та вродливі дівчата (зустрів сімох).
Та, як набридає бенкетувать,
Нудно так – хоч в зашморг від злих тривог.
Номер мій в готелі з вікном на міст,
Із нічев’я читати почав Камю.
Тут зустрів я друзів – кількох гульвіс,
Не пускаю в душу, хоч з ними п’ю.
Знову хлинув дощ – мов прорва́ло шлюз,
Що птахи́ латали з таким трудом.
Ох, якби не сім тих місцевих муз,
Не уві́чнив би місто своїм пером.
