Як сти́глі море́лі

На місто барвисті весна розлила акварелі,

Із вітру сплела собі ху́стку - прозору й легку́.

Її поцілунки смакують, як стиглі море́лі,

Парфуми її мають ноти лаванди й бузку́.

Читаю, мандруючи вулиць уквітчаних ма́пою,

Одві́чні сюжети: народження, смерть та любов.

А десь поза містом зима посірілою шка́пою

Кульгає в барліг, аби з часом вернутися знов.