Бог зна
Аудиозапись
Скотилась зірка, що на небі зайва.
Не сплю. Шепочуть змучені вуста:
«Поший мені із місячного сяйва
Сорочку, щоб носити на свята́».
Мов па́ском, підперезавшись промінням,
Я на зорі́ піду за виднокрай.
Занадто довго я вростав корінням,
Читав між хмар рядки пташиних зграй.
Тепер я знаю, що вони казали,
Тепер я відаю усе, про що мовчать
Маленькі вокзалята та вокзали,
Де ти мене виходиш зустрічать.
Моя побита градом, вперта доля,
Ми сьорбнули вина́ життя сповна.
Росте тополя вперто серед поля.
Як опинилась там вона? Бог зна.
