Осіння туга

Прощається із нами ясне літо,
Ховає сонце теплі промінці.
Вже осінь завітала непомітно
Із дощовим букетом у руці.
 
Он яблука налилися нектаром,
І груші, й сливи стигнуть навкруги.
А в серці все одно бринить гітара
Із нотками осінньої туги.
 
Під сірим полотном густих туманів
Дрімає ліс і вранці, і вночі.
І сяють срібні зорі, як востаннє,
Зі смутком догорілої свічі.
 
Безжально листя із гілля зриває
Холодний вітер подихом стрімким.
Десь високо летить пташина зграя,
Клекоче щось до синьої ріки.
 
Троянда в’яне, і її пелюстки
Додолу тихо падають самі.
Печаль у серці й невимовна пустка –
Все увійде в обійми зимові.
 
Краплинки - роси землю омивають,
І сонця тьмяний, помарнілий блиск
Нагадує: нас літо покидає,
Але воно повернеться колись…